Північна відьма

П’ятеро жінок збираються в поїздку на північ, щоб знайти хатину, яка зникла шістдесят років тому і залишила після себе тільки легенди та уривчасті згадки. Вони сприймають це як пригоду з чіткою точкою на карті, але ліс і пустка швидко роблять правила іншими: зв’язок пропадає, орієнтири плутаються, а дрібні дивності накопичуються так, що вже не виходить відмахнутися. Спершу їм здається, що хтось просто стежить, бо вдалині миготить силует, чути кроки там, де не має бути людей, а речі опиняються не на своїх місцях. Потім страх стає практичним, хтось відходить убік лише на хвилину і повертається вже не такою, як була, з порожнім поглядом і провалами в пам’яті. Напруга між ними росте, бо кожна по різному реагує на небезпеку: одна тисне йти далі за будь яку ціну, інша вимагає повертатися, ще хтось починає підозрювати подруг у брехні, ніби загроза не зовні, а всередині групи. Коли вони нарешті виходять на слід зниклої хатини, стає зрозуміло, що місце тримає їх у пастці, і вихід не дорівнює дорозі назад. Те, що спостерігало за ними, не схоже на людину, воно грає на їхніх слабкостях, підкидає знаки, зводить з розуму і змушує робити вибір між втечею та пошуком відповіді. Їм доводиться вирішувати, чи вони ще команда, чи кожна рятує себе, бо в цій тиші найгірше не темрява, а відчуття, що тебе давно чекали.